10 червня 1952 року в самому центрі Познані зазнав аварії бомбардувальник Пе-2. Дев’ятеро людей загинули й щонайменше десятеро дістали серйозні поранення. Це була найбільша авіакатастрофа бойового літака в Польщі з жертвами серед цивільного населення. Доволі цікаво, що ця страшна подія трималася в секреті довгий час, пише poznan-future.eu.
Використання радянської техніки
У той час польська армія використовувала радянську техніку, що залишилася з часів Другої світової війни. До її числа увійшли й часто експлуатовані бомбардувальники Пе-2. Радянські льотчики під час візитів до Познані були здивовані, що в Польщі досі використовували застарілу техніку, яка була в поганому технічному стані. У 1950 році радянські частини бомбардувальної авіації отримали більш сучасний літак Іл-28, який замінив Пе-2.
Фатальний день, жертви
10 червня 1952 року, о 8:15 ранку двомоторний бомбардувальник Пе-2, що належав 2-й ескадрильї 21-го розвідувального полку, пілотований прапорщиком Здзіславом Ларою, злетів з аеродрому Лавиця. На борту перебував штурман Станіслав Куч і радист Йозеф Беднарек. Екіпаж виконав тренувальний політ по колу навколо Познані. Незабаром пілот повідомив про вихід з ладу правого двигуна і направив літак у бік аеропорту Лавиця, подовживши шасі. Ймовірно, в нього був намір здійснити вимушену посадку. Однак там, де він хотів це зробити, перебувала велика кількість дітей, які грали у футбол. Тому довелося здійснювати аварійну посадку в іншому місці. За лічені хвилини літак почав знижуватися. Бомбардувальник своїм шасі вдарився об дах однієї з будівель, а потім врізався в насип опори споруджуваного на той час мосту Юліана Мархлевського. Після цього відскочив і вдарився об верхній стовп трамвайної лінії. Стався дуже сильний вибух палива і боєприпасів, вогонь охопив дерева і прилеглі будинки.
Унаслідок цієї страшної аварії Здзіслав Лара і Йозеф Бендарек — загинули на місці. Станіславу Кучу вдалося пережити момент падіння літака, оскільки перед тим, як шасі вдарилося об дах складського барака, він відкрив люк, найімовірніше, маючи намір вистрибнути з парашутом, але висота була надто мала. Під час удару коліс об дах, Куч випав з кабіни на купу каміння. Його доставили в лікарню, але від важких травм він помер. Крім трьох членів екіпажу, на місці загинули 9 осіб (працівники телекомунікаційного заводу і випадкові перехожі).
Розслідування авіакатастрофи
Авіакатастрофу протягом трьох днів розслідувала комісія під представництвом тодішнього глави польських ВПС — генерала Івана Туркеля. Після первинного огляду місця аварії було встановлено, що під час польоту раптово перестав працювати правий двигун (погнулася гільза циліндра). Але провину в катастрофі поклали на пілота Здзіслава Лару, який нібито піддався панічному страху і неправильно виконав аварійну посадку. Після цих початкових досліджень комітет діяв надзвичайно швидко, очевидно, керуючись політичними міркуваннями того часу. Це підтверджує той факт, що він не намагався з’ясувати, коли сталася відмова під час польоту і в якому стані був другий двигун. Працював він до кінця чи також відмовив.
Через чотири дні після катастрофи Туркель наказав оглянути двигуни літаків Пе-2 і зокрема герметичність ущільнення верхньої гільзи циліндра. Ймовірно, було виявлено технічний дефект. Таким чином, 6 двигунів розібрали, 4 відремонтували без розбирання.
Льотчики знали, що бомбардувальники Пе-2 перебувають у поганому технічному стані й тому зовсім не дивно, що відбулася відмова двигуна. За словами пілотів, у 1952 році екіпажі Пе-2 виконували тренувальні польоти з бомбовим навантаженням, яке перевищувало норми, встановлені розробником літака. Аварії цих бомбардувальників траплялися навіть серед екіпажів, які мали значний досвід.
15 липня 1952 року сталася аналогічна аварія з іншим екіпажем. Після зльоту пілот літака Пе-2 Казімєж Невядомський і прапорщик-штурман Маріан Пшибиш були змушені здійснювати посадку на фюзеляж за 13 км на захід від аеропорту Лавиці в Познані. Екіпажу пощастило, бо під час бокового заносу кінець крила зачепив велике дерево акації, яке пройшло між лонжеронами крила і дістало до правого двигуна. В той самий час хвіст літака зачепив телеграфний стовп і відламався. Екіпаж зазнав незначних травм, а літак був відправлений на утилізацію.
Таємниця, оповита мороком
У Польській Народній Республіці під час правління Сталіна було неприпустимо згадувати про вихід з ладу техніки радянського виробництва. Центральне управління з контролю за пресою, публікаціями та виступами піддавало цензурі кожен текст подібного типу, опублікований у пресі або переданий по Польському радіо. У публікаціях заборонялося повідомляти про аварії за участю військової техніки або літаків. Цензори кваліфікували таку інформацію як розголошення державної таємниці.
Залякані свідки й сім’ї загиблих цивільних військових зберігали мовчання. Через страх репресій катастрофа бомбардувальника, що закінчилася пожежею і смертю 9 осіб, була оповита таємницею понад півстоліття.
