Палац Дзялинських — це, безумовно, одна з найпрекрасніших міських резиденцій у Познані. Історія цього архітектурного шедевра бере свій початок із далекого 1766 року, коли Анна Дзялинська придбала кутовий будинок, розташований на перетині Старого ринку та сучасної вулиці Францисканської, пише poznan-future.eu.
Подарунок для дружини
На момент придбання будинку Анна мешкала в невеликому селі Конажев. Однак у зв’язку з тим, що її двоє синів Ксаверій та Ігнацій навчалися в єзуїтському коледжі, вона була змушена перебратися до Познані. Жінці дуже хотілося бути поряд з дітьми.
У 1767 році Анна вийшла вдруге заміж за Владислава Ґуровського — литовського придворного маршала. Цей дуже багатий чоловік у 1773 році, аби довести Анні своє кохання, придбав сусідній будинок і вирішив на двох ділянках землі звести велику будівлю. Ймовірно, старі споруди, розташовані на території, знесли й почали будувати резиденцію. До 1776 року інвестиції добре розвинулися, оскільки вже навесні Ґуровський заснував для своєї дружини дивовижний маєток.
Дивовижна архітектура палацу
Свого унікального вигляду палац набув під час реконструкції, яку провели в 1785-1787 роках. Під час неї було змінено фасад, а також перший поверх із масивними колонами, ворота, балкон і фонтан. Західний фасад із двома неглибокими бічними флігелями й терасою виходив у сад правильного французького планування зі ставком. Це була найоригінальніша частина палацу, яка не має аналогів у польському міському будівництві. Характер представницької магнатської резиденції палацу надавали монументальні пілястри на фасадах і багатий скульптурний декор. Наприкінці XVIII століття він вважався найкрасивішою резиденцією в місті.
У 1808 році палац перейшов у володіння Ксаверія Дзялинського, сина Анни. Новий власник вніс деякі зміни в інтер’єр резиденції, віддавши перевагу класицизму. У такий спосіб, у фронтоні помістили герб роду Дзялинських, а на мансарді розмістили масонські символи — барельєфи з мотивами римських процесій (жертовних і тріумфальних). Також було встановлено скульптуру пелікана, який воскрешає своєю кров’ю мертвих пташенят. Із західного боку будівлі знищили частину саду, а між двома крилами будівлі побудували стайню, що з’єднувала флігелі на західному фасаді, а замість тераси було створено закритий двір.
У 1870-х роках провели ремонт фасаду і підвалів, проклали новий водопровід, обладнали вентиляцію і водостоки. Також знесли будівлю стайні в саду і на її місці звели нову цегляну будівлю.
Палац Дзялинських — культурний і науковий осередок
Наступні власники — Адам-Тітус і Ян Дзялинські (син і онук Ксаверія) — розглядали палац як житлову, а не представницьку будівлю. Другу функцію виконував Курницький замок. На першому поверсі в резиденції розміщувалися комерційні приміщення, а на другому — квартири.
Два останні члени родини Дзялинських також не шкодували свого майна для державних потреб. Вони були покровителями науки й мистецтва, меценатами економічних ініціатив, депутатами прусського сейму.
Адам-Тітус Дзялинський брав участь у Листопадовому повстанні, внаслідок якого в 1831-1838 роках його маєток конфіскували. У 1863 році Ян Дзялинський очолив Національний комітет у Познані, займаючись вербуванням добровольців і збором коштів. Під час обшуку, проведеного в палаці в 1863 році, було виявлено важливі документи комітету. Яну нічого не залишалося, як тікати в Королівство Польське і воювати в загоні Едмунда Тачановського. Результатом такого вчинку став другий секвестр майна, який було скасовано лише в 1868 році.
Адам-Тітус Дзялинський поклав початок традиційно надавати Червону залу в резиденції для проведення публічних лекцій. З 1841 року до 1843 рік в ньому було проведено серію лекцій, які читав Кароль Лібельт, Теодор Матецький, Фабіан Сарнецький та інші відомі особистості. Часто в палаці відбувалися вистави польських драматичних і музичних товариств, давали концерти приїжджі артисти, проводилися виставки картин. Ян Дзялинський, зацікавлений в економічному розвитку Великої Польщі, організовував у резиденції виставки ремесел і торгівлі.
Палац також використовували для проведення різних благодійних акцій. У його стінах влаштовували лотереї для бідних. Під час повеней тут розміщували людей, які стали жертвами й залишилися без даху над головою, наприклад, у 1850 році кількість одних тільки дітей становила близько 300 осіб.
Останній із сім’ї власників, Владислав Замойський — племінник Яна Дзялинського, спадкоємець палацу з 1880 року, бувши французьким підданим, був вигнаний із Пруссії у 1885 році. У свої володіння він повернувся тільки в 1920 році. У 1924 році передав увесь маєток, включно з палацом, у дар народу, заснувавши фонд «Zakłady Kórnickie». Під управлінням цього фонду було відремонтовано кілька фасадів, однак коштів на проведення капітального ремонту не було. Отже, довгий час палац стояв занедбаним.
Відродження палацу
На початку 1930-х років занедбана будівля зацікавила художників і письменників Асоціації мистецьких і культурних об’єднань. Тож власним коштом вони відремонтували кімнати на другому поверсі й невдовзі зробили їх штаб-квартирою асоціації. Червона зала була відреставрована завдяки зусиллям Генрика Яцковського. З 1934 року у ній проходили популярні «Літературно-мистецькі четверги».
У 1945 році палац згорів. Вціліли тільки підвали, склепіння першого поверху і стіни. У 1949 році було знесено фасад з боку саду і частково з боку вулиці, який перебував під загрозою обвалення. У 1953 році почалася реконструкція палацу. За рекомендацією архітектора Збігнєва Зелінського було видалено крила західного фасаду і побудовано пряму стіну. Це змінило первісну форму будівлі, позбавивши її цінності автентичного архітектурного проєкту XVIII століття. Оздоблення головного фасаду вдалося відновити за старими фотографіями. Інтер’єри виконали досить скромно. Лише Червона зала отримала оздоблення, близьке до початкового — відтворено архітектурну композицію інтер’єру, ліпнину стелі, ґанок та колір ліпного декору стін, колон, пілястр. Сучасний палац належить Курницькій бібліотеці. Також у ньому розташований Науково-дослідний інститут Польської академії наук.
Палац Дзялинських — це поєднання стилів бароко і класицизму. Фасад розділений шістьма пілястрами в коринфському стилі. Над ним височіє аттик XVIII століття з тимпаном, на якому зображено герб Дзялинських — Оґоньчик. По обидва боки від тимпана розташовані барельєфи, які можна інтерпретувати як два різні підходи до питання відновлення незалежності. Сцена праворуч зображує римську жертовну процесію, що символізує необхідність жертвувати собою і працювати. На лівій стороні зображено тріумфальну ходу — натяк на збройну боротьбу і повстання.
Усередині палацу виділяється представницький перший поверх, де розташована Червона зала з дуже багатою ліпниною. Його балкони виходять на західний фасад Старої ринкової площі й слугують зручним оглядовим майданчиком.
Палац Дзялинських продовжує зачаровувати жителів Познані й туристів своєю красою і є архітектурним надбанням міста з багатою і дуже цікавою історією.
